Навколо кожної професії існує безліч міфів, і письменництво не виключення. Сьогоднішній День письменника ми вирішили присвятити саме цій темі. Ми зібрали 5 міфів навколо літературної діяльності і попросили авторів видавництва “Парасоля” спростувати чи підтвердити їх.
Міф 1 ‒ Все вже написано до нас. Всі теми розкриті. Всі слова сказані.
Ірина Фінгерова авторка інтерактивної книги для дітей «Пий водичку»: «Все вже написано до нас ну то й що? Література – це не тільки “про що”, а ще й “як саме”. Коли слова вперше зустрічаються один з одним саме у твоєму реченні, коли образ, що до того існував тільки у пітьмі твоєї свідомості набуває кольору, запаху, ліній. Коли біль перетворюється на силу. Коли сила перетворюється на світ. Коли світла цього достатньо, щоб вимкнути реальність навколо і повести читача за собою кудись далеко від його проблем і сподівань.
Ну так, по Борхесу існує 4 сюжети, але яка різниця, важливо не те, хто і як кохається, краде, вбиває чи шукає сенс, а як саме це зроблено. Бо якщо автор знайшов свій голос, його тексти ні з чим не сплутати, навіть якщо персонажі чи історії здаються знайомими».
Міф 2 ‒ Письменники цілими днями чекають музу. Без неї ані руш!
Лариса Рудак авторка повісті «Пригоди Котлетки»: «По-перше, я б почала з того, що робота письменника не складається тільки з написання текстів. Спочатку це збір інформації (експерти, книжки, відео, спостереження), перевірка інформації (ті ж джерела). Скажімо, я пишу текст про пригоди Котлетки. Спочатку я дивлюся відео власників собак або тренерів, читаю книжки про собак, спостерігаю за собаками та їхніми господарями, а також просто за людьми. На другому етапі потрібно все викласти «на папері». Тут, звісно, важлива муза. Та набагато важливіша дисципліна) Можна сказати, муза приходить тоді, коли її підштовхує у спину дисципліна. Буває так, що я годину сиджу і просто дивлюся перед собою. Тут головне, не здатися)) Якщо ж муза не приходить, то у кожного автора є свої методи, як зробити, щоб вона таки прийшла».
Марія Білінська авторка книги-картинки «Казка про Чорний квадрат»: «По-перше, думаю, цей міф стосується не лише письменників, а людей усіх творчих професій. І, навчаючись, я в цей міф вірила, навіть часом якісь гірші рисунки чи малярство списувала на «нема натхнення». Але з досвідом зрозуміла, що просто так нічого не відбувається, усьому передує раніше пророблена робота (над собою, темою, історією тощо). Будь-яка «геніальна» думка, образ, історія чи персонаж – це наслідок певних досліджень, досвіду і щоденної праці. Я завжди занотовую собі, якісь цікаві фрази та вислови, фотографую гарне поєднання кольорів (чи то на якомусь принті в магазині одягу, чи кілька шарів фарби на старих, облуплених дверях) – ніколи не знаєш, коли ці нотатки стануть у пригоді. Ще мені дуже допомагає у пошуках музи та натхнення – колаж, в цій техніці дуже легко імпровізувати і шукати нові образи. Ще один лайфхак, який я почула від одного автора і частенько користуюсь ним – це завжди залишати розділ, главу, розворот чи ілюстрацію незавершеною (навіть якщо в голові вже є ідеї, як закінчити), щоб наступного дня, не сидіти перед чистим аркушем і думати «а що далі?», а одразу беруся до роботи. Тоді перехід до тієї частини, яка ще не придумана пройде плавніше».
Міф 3 ‒ Письменник пише лише про свій досвід
Міла Радченко авторка книги-гри «Снігова пригода або як ведмеді зиму шукали»: «Відправною точкою моєї творчості завжди є власний досвід, пережиті емоції, яскраві враження, події з життя: мого, моїх близьких або навіть випадкових знайомих. Цікаві діалоги, випадки намагаюся занотовувати, аби зберегти до найменших дрібниць.
У процесі створення тексту, звісно, події часом обростають подробицями, казковими елементами, охудожнюються, адже у моїй письменницькій праці йдеться про книги для дітей. Тож правильніше було б сформулювати думку наступним чином: письменник пише про навколишній світ, пропускаючи все через призму власного досвіду, широти горизонтів та поглядів».
Анна Дьоміна співавторка фентезі «Дорогою грози»: «Якби письменники писали тільки про власний досвід, казок і фентезі не існувало би як жанру. Звісно, я використовую близькі мені архетипи, «позичаю» певні риси у себе та знайомих. Вкладаю у текст цінності, які мені близькі. Але я також люблю писати про місця, в яких не була, тоді проводжу ґрунтовне дослідження, шукаю погоду, маршрути та історію населених пунктів, до яких вирушать мої герої».
Яна-Марія Кушнєрова співавторка фентезі «Дорогою грози»: «Власне, я майже ніколи не пишу про свій досвід. Чому? Бо в буденному житті я лікарка, і не розголошую таємниць своїх пацієнтів. Часто елементи тих історій, які я бачу на роботі занадто вражаючі для середньостатистичного читача (або просто не співпадають з темою чи жанром того, що я пишу). Я просто не вмію робити того, про що пишу. Не вмію літати, не вмію мандрувати в часі, не вмію перетворюватись на інших істот, і ще багато чого не вмію))) Але вмію уявити та розповісти іншим».
Міф 4 ‒ «Написав, здав, забув» ‒ і з першого разу в генії або перша чернетка завжди має бути геніальною
Світлана Козаченко авторка повісті «Поляна Вільча»: «Написав, здав, забув» ‒ це точно не про мене. Образ, ескіз, шухляда ‒ ось воно, моє. Колись одна мудра людина навчила мене фіксувати на папері те що приходить, навіть якщо часом воно позбавлене сенсу і навіть абсурдне, на перший погляд. Йдеться не про чернетки задуманих творів, а скоріше про скетчі, замальовки відчуттів і думок. Втім, коли опісля я заривалася у свої стоси, з метою звільнити простір від брухту, деякі записи ловили мене і занурювали в образ, у світ ідеї, якою були спровоковані. Крапля виростала в море. Плаваючи в тому морі, я збирала водорості та корали, мушлі й перли, астролябії й дошки з затонулих галіонів. Ці скарби самі вели мене далі та підказували шлях до берега, де я маю збудувати дім. На цьому шляху чернетки ‒ то подорожні записи, щоб не загубитися і нічого не забути. А ще це креслення деталей майбутнього дому, де зможе заночувати Бог-Дитина, якщо буде на те його воля.
«Написав, здав, забув» ‒ це точно не про мене. Отримала, виплекала, відпустила і спустошилася. Цикли творіння, до якого маєш щастя долучатися».
Анна Ковальова авторка дитячої книги «Лілея і зоряний театр»: «О ні, не можу погодитися. З власного досвіду знаю, що, на жаль, перша чернетка завжди далека від ідеалу. Над нею потрібно багато працювати, враховувати відгуки бета-читачів, зауваження редакторів. Перший текст це ніби ескіз, з якого пізніше виросте прекрасна картина».
Міф 5 ‒ Письменники харчуються літерами
Письменництво ‒ це робота, а результатом цієї діяльності є видана книга. Вдячністю та вкладом у фінансову стабільність представників творчої професії буде бажання потенційних читачів купити книгу українського автора. На жаль, письменництво, як би всі не мріяли про це, не завжди буде єдиним джерелом доходу. Серед наших авторок є лікарки, програмістка, гейм-дизайнерка, головна редакторка видавництва, менеджерка культури, проджект-менеджерка, сценаристка, ілюстраторка, дехто навіть мав власну клубокав’ярню з тематичними майстер-класами. Це додає до письменницьких досвідів щось особливе і нове. А об’єднує всіх прагнення творити якісну сучасну українську літературу.